Понеділок
24.06.2019, 18:27
Сайт не працює
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна Вірші Реєстрація Вхід
Категорії розділу
Дошкільна освіта [8]
Загальна середня освіта [58]
Новини законодавства [21]
До Дня Перемоги [17]
Закінчення навчального року [19]
Навчальні плани та програми [11]
Випускнику.Абітурієнту [30]
Методична робота [42]
Інформації.Оголошення [21]
Обдарована молодь [23]
ЛКТО [36]
Психологічна служба [9]
Виховна робота [54]

Архів записів

Статистика

Онлайн усього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Порада
Для коректного відображення сайту рекомендуємо використовувати оновлені версії браузерів або браузерMozilla Firefox, що відрізняється безпечністю та стабільністю.
Словники
Словники України
Словники на rozum.org.ua
Словник.нет
Мир словарей
Перекладач на МЕТЕ
Транспорт
Харьков транспортный
Українські залізниці
ЮЖД
Дозвілля
Весь Харьков
Форма входу

САЛЮТИ МИРУ В.Симоненко

           В дні травневі, мріями багаті,
           Коли щастя хлюпає з пісень,
           Ми щороку зустрічаєм свято -
           Перемоги радісної день.
            
           І встають у пам'яті дороги,
           Ті, що довелося нам пройти,
           Щоб багряний прапор Перемоги
           Над рейхстагом гордо піднести.
            
           І живуть у пам'яті народу
           Його вірні дочки і сини,
           Ті, що не вернулися з походів
           Грізної, великої війни.
            
           Їх життя, їх помисли високі,
           Котрим не судилось розцвісти,
           Закликають мир ясний і спокій,
           Як зіницю ока, берегти.

 

 

***

О, як тебе ми виглядали
Крізь ніч, крізь морок, крізь туман,
Як ми для тебе засівали
Від ворога відбитий лан,
Які човни, які причали
Благословенній готували,
Яким напоєм налипали
Жадоби невтолимий жбан!

Клонилась мати при дорозі,
Простягти руку в далечінь,
Де на дощі і на морозі
Іржав синовній вірний кінь.
Земля здригалася в погрозі.
І омивали чисті сльози
Сипів, що впали на порозі
Життя майбутніх поколінь.

Коли під гордою Москвою
Ворожі пінились вали
І терези страшного бою,
Як світ, розгойдані були,—
Ми, сильні силою одною,
Попід Кремлівською стіною
Стояли, сповнені тобою,
Тобою дихали й жили.

Серед німих воронок чорних
У сталінградському диму,
В ділах, як юність, неповторних,
В гостях у смерті, як в дому,
Ми, військо друзів непоборних,
З ланів, з хребтів високогорних
Мололи ворога на жорнах
І пастку ставили йому.

Єдина воля нас живила,
Єдине сонце гріло нас,
Коли тупа ворожа сила
Отрути повіддю лилась,
Маляток білих кров'янила.
Дівчат неволею душила
І провіщала, чорнокрила,
Нам рабства час і смерті час!

Та в кузнях сивого Урала,
В сухому мареві степів,
В тумані тундри, що лежала,
Неначе мертва, вік віків,
Одна рука мечі кувала,
Орала, сіяла, збирала,
Щоб затупились чорні жала
У зловорожих літаків.

Т час настав, прийшла година,
Незнаменована пора,
Коли воскресла Україна,
Мов цвіт, обаполи Дніпра,
І грізна поплила лавина,
Злетіла зграя соколина
За батька мститись і за сина,
За те, що мучилась сестра.

Що для безсмертя народилось,
Від зброї смертних не умре!
Ми всі збратались і зсестрились,
Новим овіявши старе,
Ми всім народом ополчились,
Дніпро і Волга розгнівились —
І морем бурним покотились
До збаламученої Шпре!

Все чесне і живе на світі
Із нами стало в дружний ряд,
Щоб мертвородники неситі,
Сини злочинства, діти зрад,
Святою правдою побиті,
Навік неславою покриті,
Постали на суді в одвіті
За Ленінград і Сталінграді

І обернувшися весною,—
Та й ким же ще ти стать могла? -
Прийшла ти, рідна, з поля бою
До білосніжного стола,
І хліб лежить перед тобою,
Що певтомленною рукою
В змаганні з тугою-бідою
Солдатка сіяла й пекла.

Шумлять світи зеленим шумом
І жайворонками дзвенять.
Тече непереборним шумом
Тепла і праці благодать,
І не гуляти чорним чумам
По полю, всіяному сумом,—
Рости-цвісти народним думам,
Пшениці й пісні розцвітать!

Весняний гук іде в народі,
Що рідну землю засіва..,
Ой скільки тонів і мелодій!
Ой що ж то будуть за жнива!
Тремтить розбійник, никне злодій,
Почувши стогромове годі,
І сонце, що зійшло па Сході,
Огнями всесвіт залива!

 

***

О. Довгий  «Солдат»

Упав солдат в бою нерівнім
На трав настелені мости...
Та поклялися друзі вірні
До Перемоги з ним прийти.
Й таки прийшли. О тій годині,
Коли настав кінець війни,
Він розписався у Берліні
Своїм багнетом на стіні.
Коли ж додому повертали,
Звільнивши од напруги світ,
До праці вірні друзі стали,
А він підвівся на граніт.
Підвівсь і став як образ слави
О тих, що ніч перемогли,
Щоб діти вільної держави
Рівнятися на них могли.

І живуть у пам’яті народу

Його вірні дочки і сини

Ті, хто полягли на полі бою

І ті, що повернулися з війни.

Вони ішли у бій за те, що до останку

Перемогти ненависних катів,

Щоб світ увесь у мирному світанку

Під прапорами Перемоги золотів.

 

***

  Расул Гамзатов «ЖУРАВЛИ»

 

Мне кажется порою, что солдаты,

С кровавых не пришедшие полей,

Не в землю эту полегли когда-то,

А превратились в белых журавлей.

Они до сей поры с времен тех дальних

Летят и подают нам голоса.

Не потому ль так часто и печально

Мы замолкаем, глядя в небеса?

Сегодня, предвечернею порою,

Я вижу, как в тумане журавли

Летят своим определенным строем,

Как по полям людьми они брели.

Они летят, свершают путь свой длинный

И выкликают чьи-то имена.

Не потому ли с кличем журавлиным

От века речь аварская сходна?

Летит, летит по небу клин усталый -

Летит в тумане на исходе дня,

И в том строю есть промежуток малый -

Быть может, это место для меня!

Настанет день, и с журавлиной стаей

Я поплыву в такой же сизой мгле,

Из-под небес по-птичьи окликая

Всех вас, кого оставил на земле.

***

 

Булат Окуджава

«ДО СВИДАНИЯ, МАЛЬЧИКИ»

 

Ах, война, что ж ты сделала, подлая:

стали тихими наши дворы,

наши мальчики головы подняли -

повзрослели они до поры,

на пороге едва помаячили

и ушли, за солдатом - солдат...

До свидания, мальчики!

Мальчики,

постарайтесь вернуться назад.

Нет, не прячьтесь вы, будьте высокими,

не жалейте ни пуль, ни гранат

и себя не щадите,

и все-таки

постарайтесь вернуться назад.

Ах, война, что ж ты, подлая, сделала:

вместо свадеб - разлуки и дым,

наши девочки платьица белые

раздарили сестренкам своим.

Сапоги - ну куда от них денешься?

Да зеленые крылья погон...

Вы наплюйте на сплетников, девочки.

Мы сведем с ними счеты потом.

Пусть болтают, что верить вам не во что,

что идете войной наугад...

До свидания, девочки!

Девочки,

постарайтесь вернуться назад.

 

 

* * *

А мы с тобой, брат, из пехоты,

А летом лучше, чем зимой.

С войной покончили мы счеты...

Бери шинель - пошли домой.

Война нас гнула и косила.

Пришел конец и ей самой.

Четыре года мать без сына...

Бери шинель - пошли домой.

К золе и пеплу наших улиц

Опять, опять, товарищ мой,

Скворцы пропавшие вернулись...

Бери шинель - пошли домой.

А ты с закрытыми очами

Спишь под фанерною звездой.

Вставай, вставай, однополчанин,

Бери шинель - пошли домой.

Что я скажу твоим домашним,

Как встану я перед вдовой?

Неужто клясться днем вчерашним?

Бери шинель - пошли домой.

Мы все - войны шальные дети,

И генерал, и рядовой

Опять весна на белом свете...

Бери шинель - пошли домой.

 

***

Заря вставала над землёй, заря вставала.
Ворвалась серая чума, в наш дом ворвалась.
Фашизм без жалости шагал по всей планете.
Застыли люди от беды, притихли дети…

Зарниц всполохи вдалеке, не слышно грома.
Душа, предчувствуя беду, гнала из дома.
Толпились семьи во дворе, шептались тихо.
А в это время по Земле катилось лихо.

Война съедала всё вокруг, война съедала.
Земля рыдала по сынам, Земля рыдала.
На небе Ангелы во тьме в бессилье выли.
А трубы крематориев уже дымили…

Сжигали малышей, мужчин и женщин.
Могилы их мы никогда уже не сыщем.
Не забывайте люди то, как это было.
Чьим мужеством чуму в прах превратило…

Заря вставала над землёй, заря вставала.
Земля рыдала по сынам, земля рыдала…

 

***

   Муса Джалиль

  РАДОСТЬ ВЕСНЫ

 

     Весна придет, улыбкой озаряя

     Просторы зеленеющих полей.

     Раскинет ветви роща молодая,

     В саду рассыплет трели соловей.

 

     Тогда пойдешь ты по лесной дороге,

     Взовьются две косы на ветерке.

     Холодная роса обрызжет ноги,

     И ты взгрустнешь -- твой милый вдалеке.

 

     Я там, где поле в проволоке колючей,

     Где свищет смерть по просекам лесным.

     Скворцы и тут на небе кружат тучей,

     Но эти с оперением стальным.

 

     Тут бомбы рвутся, солнце застилая.

     Тут слышен запах крови, но не роз.

     Не от росы сыра трава густая,

     От крови человеческой и слез.

 

     Сквозь дым за солнцем я слежу порою,

     Крадется в сердце острая тоска.

     Я волосы себе кроплю росою,

     Поймав росинку в чашечке цветка.

 

     Тогда я слышу аромат весенний,

     Тогда душа цветением полна.

     И ты стоишь с улыбкой в отдаленье,

     Моя любимая, моя весна!

 

     Враги пришли разбойною оравой.

     Расстались мы, беда была близка.

     Оружье сжав, иду я в бой кровавый

     Развеять нечисть острием штыка.

 

     И нет в душе желания сильнее,

     И все мои мечтанья об одном --

     Увидеться бы с милою моею,

     Покончив с темным вражеским гнездом.

 

     Как я б гордился, что от силы вражьей

     Смог защитить родную и весну,--

     Не будет солнце в копоти и саже,

     И больше недруг не войдет в страну.

 

     Пройдя через стремнину огневую,

     Я бы вернулся, чтоб в родном краю

     Тебя увидеть и весну большую,

     Спасенную от недруга в бою.

 

     1942

***

Алексей Сурков

Бьется в тесной печурке огонь,
На поленьях смола, как слеза,
И поет мне в землянке гармонь
Про улыбку твою и глаза.

Про тебя мне шептали кусты
В белоснежных полях под Москвой.
Я хочу, чтобы слышала ты,
Как тоскует мой голос живой.

Ты сейчас далеко-далеко.
Между нами снега и снега.
До тебя мне дойти нелегко,
А до смерти - четыре шага.

Пой, гармоника, вьюге назло,
Заплутавшее счастье зови.
Мне в холодной землянке тепло
От моей негасимой любви.

Ноябрь 1941

***

Алексей Сурков

УТРО ПОБЕДЫ

Где трава от росы и от крови сырая,
Где зрачки пулеметов свирепо глядят,
В полный рост, над окопом переднего края,
Поднялся победитель-солдат.

Сердце билось о ребра прерывисто, часто.
Тишина... Тишина... Не во сне - наяву.
И сказал пехотинец: - Отмаялись! Баста!-
И приметил подснежник во рву.

И в душе, тосковавшей по свету и ласке,
Ожил радости прежней певучий поток.
И нагнулся солдат и к простреленной каске
Осторожно приладил цветок.

Снова ожили в памяти были живые -
Подмосковье в снегах и в огне Сталинград.
За четыре немыслимых года впервые,
Как ребенок, заплакал солдат.

Так стоял пехотинец, смеясь и рыдая,
Сапогом попирая колючий плетень.
За плечами пылала заря молодая,
Предвещая солнечный день.

1945

***


Василий Лебедев-Кумач

СВЯЩЕННАЯ ВОЙНА

Вставай, страна огромная,
Вставай на смертный бой
С фашистской силой темною,
С проклятою ордой!

Пусть ярость благородная
Вскипает, как волна,-
Идет война народная,
Священная война!

Как два различных полюса,
Во всем враждебны мы:
За свет и мир мы боремся,
Они - за царство тьмы.

Дадим отпор душителям
Всех пламенных идей,
Насильникам, грабителям,
Мучителям людей!

Не смеют крылья черные
Над Родиной летать,
Поля ее просторные
Не смеет враг топтать!

Гнилой фашистской нечисти
Загоним пулю в лоб,
Отребью человечества
Сколотим крепкий гроб!

Встает страна огромная,
Встает на смертный бой
С фашистской силой темною,
С проклятою ордой.

Пусть ярость благородная
Вскипает, как волна,-
Идет война народная,
Священная война!

1941

 

Пошук

Тестпортал
ХРЦОЯО
Тестпортал
Календар
«  Червень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930

Архів записів

Друзі сайту


Copyright MyCorp © 2019